Жан-Клод Міньйон очолив Парламенську Асамблею Ради Європи півтора тижні тому. Він заступив на посаді щирого друга Партії регіонів та "Єдиної Росії" Мевлюта Чавушоглу. Звичайно, влада голови ПАРЄ — не абсолютна, а посадові функції обмежуються більше представницькими завданнями. Тим не менш. На найближчі два роки акценти в Страсбурзі суттєво змінилися.

- Парламентська Асамблея щойно ухвалила звіт про Україну: чи є він, на вашу думку, збалансованим, адекватним?

- Я вважаю, що звіт — чудовий. Він називає речі своїми іменами. Така робота робить честь Раді Європи.

Ми тут зібралися на захист принципів правової держави, для нас важливо, аби держави поважали свої зобов'язання. Я є другом України, я дуже люблю Україну, і ніхто не може цього заперечити. Але очевидно, що сьогодні є чимало проблем, які треба вирішувати. Це тим більше прикро, що Україна має покликання зіграти визначну роль у європейському просторі.

Україна не мусить сама себе маргіналізувати, вдаючися до всіх цих сумнівних судових процесів та інших негараздів, про які йдеться у звіті. Так не має тривати далі. Україна — це гарна країна з цікавою культурою. Я вважаю, що в інтересах як Європи, так і України домогтися, щоб вимоги резолюції, яку було проголосовано ПАРЄ, якнайшвидше втілилися.

- Коли ми бачилися з вами в жовтні, ви казали, що спробуєте відвідати Юлію Тимошенко у в'язниці...

- Звичайно, що спробую. Я підготую найближчим часом відповідний запит. Міністр закордонних справ України, якого я прийняв у цьому самому робочому кабінеті кілька днів тому, намагався мене заспокоїти щодо умов утримання та стану здоров'я Юлії Тимошенко.

Ви знаєте, у нас із паном Грищенком чудові, доброзичливі відносини. Але я не бачу жодних несумісностей у тому, щоб подати запит на побачення з Юлією Тимошенко. Мені пояснили, що в'язниця, де її утримують, — тризіркова. Якщо вже цей пенітенціарний заклад такий комфортний, то і я, очевидно, можу туди навідатися з візитом.

- Ви знаєте, насправді в цій колонії утримуються також жінки, яких покарано до довічного ув'язнення...

- Отже, то ще один привід, щоб мені туди поїхати.

- Міністерство закордонних справ запевнює, що не заперечує проти скликання міжнародної медичної комісії для оцінки стану здоров'я Юлії Тимошенко, як на тому наполягає її родина. Українські дипломати кажуть, що проблема тільки в тому, що країни досі не запропонували своїх експертів. Як ви вважаєте, Франція могла б узяти участь у такому консорціумі?

- Я не представляю нині мою державу, тут я очолюю Парламентську Асамблею Ради Європи. Поза тим, суто на загальному рівні, мені дивно, що подібні аргументи висуваються в принципі.

Не лише у Франції, але й у цілій Європі досить знайдеться компетентних лікарів, які здатні були б адекватно оцінити стан здоров'я Юлії Тимошенко! Поза тим, набагато важливіше те, що було схвалене у резолюції ПАРЄ. Українського президента попросили виявити добру волю та вивчити усі наявні можливості, щоб звільнити політичних в'язнів та дозволити їм взяти участь у найближчих парламентських виборах.

У Франції нині відбувається передвиборча кампанія. Цілком демократична. В Україні також мають застосовуватися аналогічні стандарти. І звільнення політичних в'язнів, у цьому контексті, було б дійсно доброю справою.

- Отже, ви погоджуєтеся з визначенням, що Юлія Тимошенко є політичним в'язнем?

- Якби вона не була б політичним в'язнем, то вже точно кимось дуже до нього подібним. Варто називати речі своїми іменами. Бажання відсторонити її від політичного життя є очевидним.

Я не стану висловлюватися по суті звинувачень, що висунуті проти пані Тимошенко. По-перше, бо не маю достатньо елементів і, по-друге, бо не хочу втручатися до внутрішніх справ України. Існує незалежність судочинства, свобода судочинства... Принаймні, я дуже сподіваюся, що вони існують. Але події аж надто скидаються на політичний процес.

- А як ви ставитеся до того, що українська влада вважає резолюцію ПАРЄ саме втручанням до внутрішніх справ?

- З того моменту, як держава стає членом такої організації, як наша, коли держава сама, з власної волі, стукає до дверей Ради Європи, аби стати її членом, з того моменту, коли країна бере на себе певні зобов'язання, їх треба дотримуватися.

Важливо, отже, щоб держава згодилася на те, що її партнер, - та організація, частиною якої вона стала, - має право бути вимогливим до неї. Я не маю відчуття, що ми втручаємося у внутрішні справи. Ми лише виконуємо свій обов'язок та пильнуємо, аби кожна учасниця, - не лише Україна, але й, приміром, також Франція, - дотримувалися своїх зобов'язань. Ми просто виконуємо свою роботу.

- У резолюції, яку ухвалила ПАРЄ, попереджається: якщо її вимоги не будуть виконані, організація залишає за собою право подумати про санкції. Уточніть, чи існує термін до застосування санкцій та у чому вони могли б полягати?

- Ви знаєте, я є супротивником самого принципу санкцій. Санкція в моєму розумінні — це констатація поразки. Це доказ того, що парламентська демократія не спрацювала. На жаль, це також доказ того, що країни, які потраплять під санкції, не виконують своїх зобов'язань.

Я далі маю надію, що в Україні достатньо відповідальних людей, і що держава висловить повагу до резолюції, за яку проголосувало ПАРЄ. Це — в наших спільних інтересах. Проблему треба вирішити, і швидко. Чому? Чим більше Україна зволікатиме з виконанням тих вимог, за які вже багато разів голосували в Страсбурзі, тим більше вона зачиниться в ізоляції, яку вона сама собі й створює, і з якої буде дедалі важче вийти.

Я впевнений, що рішення буде знайдено. Ми так добре поговорили з міністром закордонних справ! Так ввічливо, так добросердечно...

- Резолюція містить, зокрема, вимогу звільнити Юлію Тимошенко. Чи правомірно казати: якщо Тимошенко не братиме участь у виборах, наступної сесії піде мова про санкції?

- Я сказав міністрові закордонних справ: "Ви перебуваєте в Будинку Демократії. Сенс нашого існування — це нагляд за дотриманням прав людини. Дійти до радикального засобу, — позбавити людину волі, — це дуже серйозно."

Йдеться до того ж про жінку, а також про інших ув'язнених членів колишнього уряду. Вони опинилися за ґратами за умов, що видаються неоднозначними. Так, безумовно, Парламентська Асамблея, після довгих роздумів та тривалої роботи в комісіях, ухвалила резолюцію, яку я повністю та цілковито підтримую.

Отже, ми хотіли б, щоб, так само, як це відбувається по інших країнах, українська влада поставилася до ситуації відповідально. Всі від цього виграють. Бо нинішня ситуація надто нагадує інші часи. Не варто боятися, щоб кожен міг вільно взяти участь у виборах! Це і є демократія.

- Проблема в тому, що українська влада розуміє резолюцію, як висловлені вголос слова, і не більше. Без жорстких вимог та дій вони нічого не робитимуть...

- Я все ж таки сподіваюся, що парламентська дипломатія досягне результатів. Якщо доведеться вдаватися до санкцій, будемо їх застосовувати. Але навіщо? Ви бачили, як поставилася Парламентська Асамблея до непорозуміння, що сталося довкола повноважень української делегації?

У понеділок повноваження піддали сумнівам, далі керівництво організації зібралося та мудро, на мою думку,   вирішило не позбавляти Україну права повноцінно працювати. Україна мусить все це усвідомлювати. Якби ж делегацію було позбавлено повноважень, це була б констатація поразки нас усіх. І моєї власної також. Бо Україна є частиною Ради Європи. І коли в родині когось маргіналізують, - це провал.

- Стосовно повноважень української делегації: голова комітету з питань регламенту Ежідіус Варейкіс сказав нам, що ви мусили написати листа спікерові Володимиру Литвину, щоб він впорядкував пропорцію представництва влади та опозиції в ПАРЄ. Це вже зроблено?

- Поки що ні. Щойно закінчилася сесія. Ми з колегами мусимо проаналізувати все, що напрацьовано, подивитися пункт за пунктом все, що було проголосоване, всі гострі теми, які обговорювалися... Не тільки стосовно України. Але щодо України, безумовно, я залишаю за собою право зробити власний внесок, аби вийти із ситуації, яку вважаю неприйнятною.

- Доводилося чути, що ви або написали, або збиралися написати Тимошенко листа. Про що йдеться?

- Я написав від руки коротенького листа та передав його дочці Юлії Тимошенко. Я написав лише, що моє дружнє до неї ставлення не змінилося, що в неї багато друзів, що ми про неї пам’ятаємо... Також написав, що сподіваюся на те, що дуже швидко буде знайдено рішення, яке дозволить покращити ту ситуацію, в якій вона перебуває.

Моя дружба до Юлії є щирою, я вважаю її дуже талановитою та непересічною особистістю. У мене нині є багато друзів в Україні, зокрема й з-поміж представників парламентської більшості. І я не можу ставати на той чи інший бік. Але є більшість і є меншість. Більшість не має права позбавляти волі меншість. Я переконаний, що розумні люди завжди домовляться. І я з задоволенням приїду до України.

- Коли?

- Ще не знаю. Спочатку треба бути певним, що я зможу побачити пані Юлію. До речі, парламентська делегація України мене запросила до Києва. Я вже був у Києві, коли Україна головувала в Раді Міністрів Ради Європи. Це щось та означає, те головування! Чому б не уявити, що колись українець очолить ПАРЄ? Але для цього треба відповідати стандартам демократії.